ІСТОРІЯ СЕЛА ГРАБАРІВКА
Село – центр сільської ради. Розташоване неподалік річки Руда за 25 км від м. Пирятин і за 6 км від залізничної станції Грабарівка. За переписом 2001 року - 625 жителів.
За однією з версій у другій половині ХУ11 ст. сюди прибув козак на прізвисько Грабар разом із кількома своїми бойовими побратимами. котрі й заснували поселення Грабарі, пізніше_ Грабарівка. У ХУ111ст. село входило до Пирятинської Першої сотні Лубенського полку. Грабарівку (82 двори) гетьман Мазепа подарував пирятинському сотникові Гладишеву. По його смерті поселення перейшло до рук сотника Семена Вакуленка, а 1714р. за універсалом гетьмана Скоропадського маєтність перейшла у спадок синам С.Вакуленка – значковим товаришам Івану та Петру.
1764 р. тут налічувалося 169 хат: 100 виборних козаків і 10 підпомічників, 59 – посполитих і підсусідків. Після полкового устрою Грабарівка належала до Пирятинського повіту. 1787 року у селі налічувалося 484 жителі чоловічої статі. Тут мали маєтності дружини бунчукового товариша Саханського і капітана Семена Горленка. 1859р. – 140 дворів, 1112 жителів. Архистратиго-Михайлівська церква, споруджена 1786р., закрита 1930р. 1900р. налічувалось 177 дворів. 1099 жителів, діяли земська школа і бібліотека при церкві. Основні ремесла: столярство, кравецтво, шевство та ткацтво.
На початку ХХ ст. Грабарівка мала 271 двір, 1609 жителів і належала до Санівської волості. Село поділялося на кутки Новоселиця, Закапелок, Осередок, Бік, Лиса і Прусова гора, Курилівка, Борисівка. Назви хутора Бакановичі (столипінський уділ), урочищ Панікарівський ліс, Палажчин яр ,Прокопів яр, Криничний, Тарасів Яр та інші нагадують про їхніх колишніх власників. Найродючіші землі належали поміщикові Червінському. На початку 1913 р. в селі налічувалось 260 дворів,1512 жителів.
Радянську владу встановлено у січні 1918р. Її організаторами були Лука Гриценко, Михайло Бутченко, Лазар Пляшечник і Павло Гриценко.
Із 1923-1925 рр. Грабарівка належала до Березоворудського району Прилуцького округу і мала 1723 жителі. Під час колективізації (1929 р.) за ініціативи Івана Неживенка, Максима Рекущого, Трохима Бойка і Галини Корнієнко 12 бідняцьких родин об'єдналися у сіль госпіталь .Насильницькому усуспільненню засобів виробництва рішучий опір чинили куркулі. Пострілом з обріза було вбито голову сільради Галину Корнієнко. На базі товариства спільного обробітку землі засновано колгосп імені Щорса.
Не оминув Грабарівку голодомор 1932-1933 рр. Понад 170 сільчан було вивезено до Німеччини. Із фронтів Великої Вітчизняної війни. В центрі села 1971 р. встановлено обеліск на честь радянських воїнів, котрі загинули при його обороні 1941 р.
По війні головами колгоспів працювали П.Ф.Нагірний, В.І. Петренко, С,М. Мартиненко, Я.Г. Чичкань. 1947 р. обидві сіл госпіталі об'єднались у господарство імені Щорса. Його очолювали О.П. Желізняк, Я.Г. Чичкань, І.М. Федорченко.1958 р. до грабарівського колгоспу приєднали вечірську сіль госпіталь «Більшовик». Головами укрупненого господарства імені Щорса працювали І.М. Федорченко, С.Х.Чакубаш, М.М.Найдюк.В селі будувалося житло для спеціалістів колгоспу. Споруджено гуртожиток на 50 місць, школу, 25 будинків садибного типу, заасфальтовано сільські вулиці. 1987р господарства розукрупнили. Колгосп імені Щорса очолив В.П. Потьомка. Головою сільради працювали: С.М.Мартиненко, Я.Г. Чичкань, В.П. Панікар, В.П.Потьомка, М.С.Левченко, нині сільський голова- С.В. Крючкова. З 1996 р. головою правління працював О.І. Видолоб, потім – О.П.Тищенко.
1993р. колгосп перереєстровано у колективне сільськогосподарське підприємство ім. Щорса, з 2000 р. – у приватно-орендне підприємство (ПОП) «Єдність». Нині ПСП «Руда» (керівник В.М. Лущик). Грабарівка зараз має школу І-ІІ стуленів (недіючу), дитячий садок, клуб, бібліотеку, дві крамниці, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок-інтернат, автоматичну телефонну станцію та автобусне сполучення з Пирятином.
У Грабарівці народилися: Яків Іванович Пляшечник (1907-1957 рр.) – Герой Радянського Союзу, капітан, командир загону важких бомбардувальників. На сільському клубі-меморіальна дошка на його честь; Евген Іванович Червінський (1820-1887 рр.) – художник, архітектор; Дмитро Іванович Рознатовський (1878-1957 рр.)- відомий український та російський співак (баритон); Микола Іванович Пляшечник (1943 р.) – фотограф, художник, лауреат багатьох міжнародних виставок. Храмове свято у Грабарівці- 21 листопада, на Михайла.
Грабарівський будинок-інтернат відкрито в 1933 р. в колишньому маєтку поміщика М.Е. Червінського. Директор-А.І. Солодкін. Згодом сюди почали прибувати інваліди праці і психічнохворі (1939 р.). Під час німецько-фашистської окупації будинок інвалідів не працював. Після звільнення Пирятинщини інтернат відкрито в січні 1944 р. для дітей-інвалідів. Директором працювала В.Д. Корнієнко. Розширювалося підсобне господарство, щоб забезпечувати підопічних власними продуктами. 1945 р. будинком керував Архипенко, а з 1948 р.- А.В. Губкін. Будувались нові приміщення, поліпшувалися умови проживання, працювали майстерні по в'язанню віників, ремонту м'якого інвентаря. Підопічними інтернату ставали хворі жінки. В 1955 р. директором призначено Б.С. Шарого. 1963-1964 рр. введено в дію водопровід, каналізаційну систему, підключено електрострум, придбано автомашину, трактор. Збільшувалась кількість підопічних.
Пізніше директорами інтернату працювали: О.Т.Дорошенко, В П. Панікар, В.Г.Корпич, Г.Н. Кузько. Нині на посаді директора будинку-інтернату працює Г.В. Тягун.
